Прототипом даху слугував простий шалаш, схили якого одночасно були стінами житла. Таке архітектурне рішення й досі користується попитом. Форма даху у вигляді шалаша закладена в основу скатного даху.
В основу рабовласницьких міст Малої Азії та Північної Африки входили одноповерхові споруди з плоскими покрівлями. Поступово архітектуру єгиптян запозичили мешканці Стародавньої Греції. Як правило, опорою для давньогрецьких жител слугували дерев’яні або мармурові колони, на які укладалася балкова конструкція. Як покрівельне покриття використовували очерет, обмазаний глиною. Така покрівля зазвичай мала невеликий ухил до центру з отвором для відведення дощової води. Над утвореним отвором встановлювали басейн для збору дощової води. Поступово несучі конструкції даху почали робити з бетону.
Жителі Дворіччя та Міжріччя надавали перевагу склепінчастим формам – шатровим дахам з круглою основою. Саме звідси вперше почали використовувати золото як покрівельне покриття. Купольні дахи були характерні для храмів народів практично всіх віросповідань. Найбільшої популярності вони досягли в часи середньовіччя.
У Європі переважали вальмові та двосхилі дахи з натуральної черепиці рудого кольору – у житлових будинках та чорного – у готичних храмах. У середні віки міські будівлі Північної Європи будувалися з високими та крутими дахами (40-70 градусів), простір під якими складався з кількох ярусів. З часом змінювався вигляд будинків та форма дахів. В епоху Ренесансу підпокрівельний простір почали використовувати для житла. В епоху класицизму та ампіру дахи майже повністю виключаються зі сфери зорового сприйняття, ухил дахів знижується, підкреслюється фасад будівлі.
На Русі як покрівельне покриття застосовували дерев’яний ґонт із ялиці, ясена або ялини, а також солому або очерет. До 17 століття дахи в містах мали різні форми, які залежали від призначення та значущості споруди. У другій половині 19 століття, з розвитком металургії, значного поширення набула листова сталь як покрівельний матеріал. Її міцність, відносна легкість та можливість створювати гладкі та довговічні поверхні зробили її популярною альтернативою традиційним матеріалам. Листова сталь дозволяла втілювати складніші архітектурні задуми та забезпечувала кращий захист від атмосферних впливів. Серед інших покриттів у цей період також переважала хвиляста азбестоцементна листи (шифер), рідше – солома.
З початком 20 століття зростання поверховості практично повністю змінило архітектурний вигляд будівлі. Покрівля багатоповерхових будинків стає плоскою. Починаючи з 90-х років з’явилися нові будівельні матеріали, якість та дизайн яких дозволили архітекторам та забудовникам створювати нестандартні та складні форми дахів.
Коментувати